сИМУЛЯЦІЇ НМТ З Української мови

ВАРІАНТ 1

96

Розпочніть тестування. Плідної роботи.

Тестування закінчено.

Ваші результати направлені адміністратору для обробки.

Підготовка до НМТ.

Готуємо до НМТ та ДПА.

НМТ-2025. Варіант 1 Українська мова

Тренувальне тестування.

1 / 33

1.

Апостроф треба писати на місці пропуску в словах рядка

2 / 33

2.

НЕМАЄ лексичної помилки в рядку

3 / 33

3.

Спільнокореневим до слова

очі

є

4 / 33

4.

Перший склад наголошений у слові

5 / 33

5.

НЕПРАВИЛЬНО вжито прийменник у словосполученні

6 / 33

6.

Відокремленим означенням можна замінити підрядну частину в реченні

7 / 33

7.

Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1)Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою. (2)Жадна земля випила за літо сонце і воно стало бліде, анемічне. (3)А земля мусила вмирати від голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня. (4)Уже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю. (5)Природа довго боролася, шуміла, протестувала і не хотіла….

У формі знахідного відмінка вжито іменник

8 / 33

8.

Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1)Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою. (2)Жадна земля випила за літо сонце і воно стало бліде, анемічне. (3)А земля мусила вмирати від голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня. (4)Уже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю. (5)Природа довго боролася, шуміла, протестувала і не хотіла….

На місці крапок у п’ятому реченні має бути слово

9 / 33

9.

Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1)Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою. (2)Жадна земля випила за літо сонце і воно стало бліде, анемічне. (3)А земля мусила вмирати від голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня. (4)Уже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю. (5)Природа довго боролася, шуміла, протестувала і не хотіла….

У прямому значенні вжито дієслово

10 / 33

10.

Прочитайте текст і виконайте завдання.
(1)Осінь танула, як воскова свічка, ставала все прозорішою й легшою. (2)Жадна земля випила за літо сонце і воно стало бліде, анемічне. (3)А земля мусила вмирати від голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня. (4)Уже блакитний шовк неба покрився мереживом чорних гіллячок, наче ажурною мантильєю. (5)Природа довго боролася, шуміла, протестувала і не хотіла….

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

11 / 33

11.

За алфавітним порядком записано всі слова рядка

12 / 33

12.

Спрощення приголосних позначається на письмі в усіх словах рядка

13 / 33

13.

Літеру “з” треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

14 / 33

14.

Прочитайте речення.
Я сьогодні, як небо, захмар(1)на,
Зранку думка тр(2)вожна пр(3)йшла:
Про достаток ми жадібно мар(4)мо
І не бач(5)м, як гине душа.

Букву “е” треба писати замість цифри

15 / 33

15.

 Редагування потребує словосполучення

16 / 33

16.

 Вислів

пройти і Крим, і Рим, і мідні труби

протилежний за значенням фразеологізму

17 / 33

17.

Речення з однорідними членами утвориться, якщо до частини

Сонце пірнуло за небокрай…

додати

18 / 33

18.

 На запитання

«Котра година?»

правильною є відповідь

19 / 33

19.

Помилку в написанні імені по батькові допущено в рядку

20 / 33

20.

Прочитайте речення

Найбільш … проєктами зацікавилися ті підприємства, які мають значно … ресурси й …
потенціал.

Правильним є варіант заповнення пропусків

21 / 33

21.

 Поширеним є речення

22 / 33

22.

 Помилковою є етикетна формула

23 / 33

23.

 Пунктуаційну помилку допущено в реченні

24 / 33

24.

Доберіть синоніми.

Слово

1. пролог  2. паритет  3. периферія  4. платформа

Синонім

А. окраїна  Б. кінцівка  В. рівність  Г. поміст  Д. вступ

25 / 33

25.

З’ясуйте, яким членом речення є виділені слова в прикладах.

Член речення

1. підмет   2. присудок   3. додаток   4. означення

Приклад

А.  Золотого сонця пектораль цілий день Говерла приміряла.

 Б. Ніч в обіймах трима моє серце і сміх напівсонних
речей.

В. В моєї мрії крила білі, але вони давно безсилі.

Г. Серед усіх падінь і злетів в цієї правди зміст ясний.

Д. Повік не зміряти нікому любові в серці золотому.

26 / 33

26.

Доберіть приклад до кожного випадку вживання тире.

Випадок уживання тире

1. тире в безсполучниковому складному реченні.

2.  тире в складносурядному реченні

3. тире між підметом і присудком

4. тире при однорідних членах речення

Приклад

А. Чорна туга і біль – мої вічні жнива.

 Б. Впало покосами літо – пахне у хаті травою.

В. Смак кави пом’якшують цукром, а іноді – молоком або вершками.

Г. На річці, у лісі, на полі – усюди німа тиша.

Д. Заскрипіли весла – і чайки легко посунули по Дніпру.

27 / 33

27.

 Установіть відповідність між видом речення та прикладом.

Вид речення

1. складносурядне  2. складнопідрядне

3. безсполучникове  4. складне з різними видами зв’язку

Приклад

А. Оце і є той випадок єдиний, коли найбільша мужність – утекти.

 Б. А здавалось, один тільки крок – і обнімуться стомлені долі.

В. Земля вдихне глибинно і жагучо на вишняках настояний озон.

Г. Чекаю дня, коли тобі скажу: оця строфа, нарешті, досконала.

Д. Я знаю: ти чекаєш теж, тривожно вгадуєш і любиш.

28 / 33

28.

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

(1)Мої дні течуть (2)тепер серед степу, (3)серед долини, (4)налитої зеленим хлібом.

А. займенник   Б. прислівник  В. прийменник  Г. дієприкметник  Д. дієприслівник

29 / 33

29.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-8) Біло-біло квітнуть сади, і потворність руїн, що лежать цілими горами, – так це там поєдналося. Потім була та виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, у якій щось маємо знайти. Ми не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої ми вступили темної ночі, озброївшись заздалегідь ліхтариками. Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурюємось у темряву зі своїми ліхтариками, бо ж хто скаже, що маємо відкрити в цьому сучасному пеклі підземелля, у нутровищі цієї лисої гори?

(9-11) Може, чекає нас тут склад якоїсь нам ще не відомої, загадкової зброї, можливо, усе тут заміновано й ось-ось гримне вибух від найменшого доторку? І так, у крайньому напруженні нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної ліпленої рами….

(12-17) Рукавом гімнастерки сержант Кутя протирає вкрите пилюкою давне полотно, і перед нами, ніби ми снимо, ніби з ілюзії, виникла… Ні, люди, таке випадає раз у житті! Ніколи не забути до невпізнання змінені враз серйозні солдатські обличчя, що їх мовби торкнулося неземне світло… Тієї ночі — уже в розташуванні батальйону — стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах…

(18-25) Навіки могла зникнути, у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори ця картина, а сталося інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство, і невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебіль шених квітуваннях, і ті циклопічних масштабів руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну. І коли хто з нас у ті дні дивився на небо, на легкі хмаринки, що пливуть у високостях, то й там йому малювалось, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сірої і похмурої штольні, іде у вічних сяйвах просто кожному з нас назустріч…

(26-27) – Можна уявити, скільки було тоді у вас хвилювань, – зауважує Заболотний. – Та чи можна й хвилюванням назвати той стан?

(28-31) – Після всього пережитого, – кажу йому, – то були дні великого просвітління. І наші хлопці, і хлопці з інших полків приходили, щоб глянути, годинами могли вистоювати серед розпечених сонцем руїн і не зводили з неї очей… Бо ж тепер мені ясно: ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас… (Олесь Гончар).

Зміна оповідача й інтонації починається з рядка

30 / 33

30.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-8) Біло-біло квітнуть сади, і потворність руїн, що лежать цілими горами, – так це там поєдналося. Потім була та виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, у якій щось маємо знайти. Ми не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої ми вступили темної ночі, озброївшись заздалегідь ліхтариками. Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурюємось у темряву зі своїми ліхтариками, бо ж хто скаже, що маємо відкрити в цьому сучасному пеклі підземелля, у нутровищі цієї лисої гори?

(9-11) Може, чекає нас тут склад якоїсь нам ще не відомої, загадкової зброї, можливо, усе тут заміновано й ось-ось гримне вибух від найменшого доторку? І так, у крайньому напруженні нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної ліпленої рами….

(12-17) Рукавом гімнастерки сержант Кутя протирає вкрите пилюкою давне полотно, і перед нами, ніби ми снимо, ніби з ілюзії, виникла… Ні, люди, таке випадає раз у житті! Ніколи не забути до невпізнання змінені враз серйозні солдатські обличчя, що їх мовби торкнулося неземне світло… Тієї ночі — уже в розташуванні батальйону — стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах…

(18-25) Навіки могла зникнути, у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори ця картина, а сталося інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство, і невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебіль шених квітуваннях, і ті циклопічних масштабів руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну. І коли хто з нас у ті дні дивився на небо, на легкі хмаринки, що пливуть у високостях, то й там йому малювалось, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сірої і похмурої штольні, іде у вічних сяйвах просто кожному з нас назустріч…

(26-27) – Можна уявити, скільки було тоді у вас хвилювань, – зауважує Заболотний. – Та чи можна й хвилюванням назвати той стан?

(28-31) – Після всього пережитого, – кажу йому, – то були дні великого просвітління. І наші хлопці, і хлопці з інших полків приходили, щоб глянути, годинами могли вистоювати серед розпечених сонцем руїн і не зводили з неї очей… Бо ж тепер мені ясно: ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас… (Олесь Гончар).

 Як заголовок до тексту найкраще підходять слова

31 / 33

31.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-8) Біло-біло квітнуть сади, і потворність руїн, що лежать цілими горами, – так це там поєдналося. Потім була та виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, у якій щось маємо знайти. Ми не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої ми вступили темної ночі, озброївшись заздалегідь ліхтариками. Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурюємось у темряву зі своїми ліхтариками, бо ж хто скаже, що маємо відкрити в цьому сучасному пеклі підземелля, у нутровищі цієї лисої гори?

(9-11) Може, чекає нас тут склад якоїсь нам ще не відомої, загадкової зброї, можливо, усе тут заміновано й ось-ось гримне вибух від найменшого доторку? І так, у крайньому напруженні нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної ліпленої рами….

(12-17) Рукавом гімнастерки сержант Кутя протирає вкрите пилюкою давне полотно, і перед нами, ніби ми снимо, ніби з ілюзії, виникла… Ні, люди, таке випадає раз у житті! Ніколи не забути до невпізнання змінені враз серйозні солдатські обличчя, що їх мовби торкнулося неземне світло… Тієї ночі — уже в розташуванні батальйону — стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах…

(18-25) Навіки могла зникнути, у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори ця картина, а сталося інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство, і невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебіль шених квітуваннях, і ті циклопічних масштабів руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну. І коли хто з нас у ті дні дивився на небо, на легкі хмаринки, що пливуть у високостях, то й там йому малювалось, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сірої і похмурої штольні, іде у вічних сяйвах просто кожному з нас назустріч…

(26-27) – Можна уявити, скільки було тоді у вас хвилювань, – зауважує Заболотний. – Та чи можна й хвилюванням назвати той стан?

(28-31) – Після всього пережитого, – кажу йому, – то були дні великого просвітління. І наші хлопці, і хлопці з інших полків приходили, щоб глянути, годинами могли вистоювати серед розпечених сонцем руїн і не зводили з неї очей… Бо ж тепер мені ясно: ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас… (Олесь Гончар).

Штольню оповідач назвав

32 / 33

32.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-8) Біло-біло квітнуть сади, і потворність руїн, що лежать цілими горами, – так це там поєдналося. Потім була та виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, у якій щось маємо знайти. Ми не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої ми вступили темної ночі, озброївшись заздалегідь ліхтариками. Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурюємось у темряву зі своїми ліхтариками, бо ж хто скаже, що маємо відкрити в цьому сучасному пеклі підземелля, у нутровищі цієї лисої гори?

(9-11) Може, чекає нас тут склад якоїсь нам ще не відомої, загадкової зброї, можливо, усе тут заміновано й ось-ось гримне вибух від найменшого доторку? І так, у крайньому напруженні нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної ліпленої рами….

(12-17) Рукавом гімнастерки сержант Кутя протирає вкрите пилюкою давне полотно, і перед нами, ніби ми снимо, ніби з ілюзії, виникла… Ні, люди, таке випадає раз у житті! Ніколи не забути до невпізнання змінені враз серйозні солдатські обличчя, що їх мовби торкнулося неземне світло… Тієї ночі — уже в розташуванні батальйону — стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах…

(18-25) Навіки могла зникнути, у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори ця картина, а сталося інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство, і невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебіль шених квітуваннях, і ті циклопічних масштабів руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну. І коли хто з нас у ті дні дивився на небо, на легкі хмаринки, що пливуть у високостях, то й там йому малювалось, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сірої і похмурої штольні, іде у вічних сяйвах просто кожному з нас назустріч…

(26-27) – Можна уявити, скільки було тоді у вас хвилювань, – зауважує Заболотний. – Та чи можна й хвилюванням назвати той стан?

(28-31) – Після всього пережитого, – кажу йому, – то були дні великого просвітління. І наші хлопці, і хлопці з інших полків приходили, щоб глянути, годинами могли вистоювати серед розпечених сонцем руїн і не зводили з неї очей… Бо ж тепер мені ясно: ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас… (Олесь Гончар).

 Для посилення емоційного сприйняття врятованої картини автор використав

33 / 33

33.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-8) Біло-біло квітнуть сади, і потворність руїн, що лежать цілими горами, – так це там поєдналося. Потім була та виняткова нічна операція. Тунель у каменоломнях, вузькоколійка з іржавими вагонетками, стара, закинута штольня, у якій щось маємо знайти. Ми не знали, що там заховано, ніхто не знав таємниць тієї замурованої штольні, до якої ми вступили темної ночі, озброївшись заздалегідь ліхтариками. Похмура тьма, сирість, грязюка, пліснява. Мов печерні люди, сторожкі, нашорошені від довкружної загадковості, недовірливо занурюємось у темряву зі своїми ліхтариками, бо ж хто скаже, що маємо відкрити в цьому сучасному пеклі підземелля, у нутровищі цієї лисої гори?

(9-11) Може, чекає нас тут склад якоїсь нам ще не відомої, загадкової зброї, можливо, усе тут заміновано й ось-ось гримне вибух від найменшого доторку? І так, у крайньому напруженні нервів, аж доки у скупому світлі чийогось ліхтарика тьмаво зблиснуло золото музейної ліпленої рами….

(12-17) Рукавом гімнастерки сержант Кутя протирає вкрите пилюкою давне полотно, і перед нами, ніби ми снимо, ніби з ілюзії, виникла… Ні, люди, таке випадає раз у житті! Ніколи не забути до невпізнання змінені враз серйозні солдатські обличчя, що їх мовби торкнулося неземне світло… Тієї ночі — уже в розташуванні батальйону — стояли мовчазно ми на варті довкруг полотна, довкруг сяйва, що тихо линуло до нас звідти, де босонога висока жінка легкою ходою йде з немовлям по хмарах…

(18-25) Навіки могла зникнути, у пітьмі штольні зітліти, згнити, завалена камінням гори ця картина, а сталося інакше, її врятовано, і світло краси вже струмує на кожного з нас, входить у твоє духовне єство, і невіддільні стають від неї і ті весняні сади в тихому сонці, у якихось аж перебіль шених квітуваннях, і ті циклопічних масштабів руїни, серед яких ми пробираємось, обережно несучи на чиємусь плащ-наметі чудом віднайдену, чудом урятовану Мадонну. І коли хто з нас у ті дні дивився на небо, на легкі хмаринки, що пливуть у високостях, то й там йому малювалось, як вона йде, босонога, по хмарах з італійським своїм дитям на руках, видобувшись із темряви сірої і похмурої штольні, іде у вічних сяйвах просто кожному з нас назустріч…

(26-27) – Можна уявити, скільки було тоді у вас хвилювань, – зауважує Заболотний. – Та чи можна й хвилюванням назвати той стан?

(28-31) – Після всього пережитого, – кажу йому, – то були дні великого просвітління. І наші хлопці, і хлопці з інших полків приходили, щоб глянути, годинами могли вистоювати серед розпечених сонцем руїн і не зводили з неї очей… Бо ж тепер мені ясно: ми рятували Мадонну, а вона рятувала нас… (Олесь Гончар).

Стиль тексту

0%

Вихід

ВАРІАНТ 2

56

Розпочніть тестування. Плідної роботи.

Тестування закінчено.

Ваші результати направлені адміністратору для обробки.

Підготовка до НМТ.

Готуємо до НМТ та ДПА.

НМТ-2025. Варіант 2 Українська мова

Тренувальне тестування.

1 / 33

1.

 М’який знак треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка

2 / 33

2.

Лексичну помилку допущено в словосполученні

3 / 33

3.

Спільнокореневим до слова

річ

є

4 / 33

4.

 На другий склад падає наголос у слові

5 / 33

5.

Відокремленою обставиною можна замінити підрядну частину в реченні

6 / 33

6.

Граматичний зв’язок порушено в словосполученні

7 / 33

7.

Прочитайте текст.

(1)Коли лежиш у полі лицем до неба й услухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є неземне, а небесне. (2)Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. (3)Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні […]. (4)Тоді пізнаю: це – жайворонки, це вони, невидимі, кидають згори на поле свою свердлячу пісню… (5)Уночі прокидаюся, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок.

Орфографічну помилку допущено в слові

8 / 33

8.

Прочитайте текст.

(1)Коли лежиш у полі лицем до неба й услухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є неземне, а небесне. (2)Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. (3)Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні […]. (4)Тоді пізнаю: це – жайворонки, це вони, невидимі, кидають згори на поле свою свердлячу пісню… (5)Уночі прокидаюся, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок.

Замість пропуску в третьому реченні може бути сло слово

9 / 33

9.

Прочитайте текст.

(1)Коли лежиш у полі лицем до неба й услухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є неземне, а небесне. (2)Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. (3)Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні […]. (4)Тоді пізнаю: це – жайворонки, це вони, невидимі, кидають згори на поле свою свердлячу пісню… (5)Уночі прокидаюся, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок.

 Складним безсполучниковим є речення

10 / 33

10.

Прочитайте текст.

(1)Коли лежиш у полі лицем до неба й услухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є неземне, а небесне. (2)Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. (3)Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні […]. (4)Тоді пізнаю: це – жайворонки, це вони, невидимі, кидають згори на поле свою свердлячу пісню… (5)Уночі прокидаюся, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок.

 Стиль тексту –

11 / 33

11.

Літеру “е” треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

12 / 33

12.

 Подвоєні літери треба писати в усіх словах рядка

13 / 33

13.

Помилку допущено в написанні числівника

14 / 33

14.

Правильно узгоджено слова в рядку

15 / 33

15.

Прочитайте уривок з вірша.

Смажить (З/3)емлю голодне (C/с)онце
І веде з (К/к)озерогом бесіду.
Не (П/п)римара це і не сон це –
Я завис десь посеред (В/в)сесвіту.

З малої літери треба писати слово

16 / 33

16.

Той самий звук позначає виділена літера в усіх словах рядка

17 / 33

17.

 Помилку допущено в утворенні форми наказового способу дієслова

18 / 33

18.

Літеру “о” треба писати на місці пропуску в слові

19 / 33

19.

 Неповним є речення в рядку

20 / 33

20.

 Ефектний може бути

21 / 33

21.

 У фразеологізмах

як … в окропі, яка … вкусила

на місці пропуску має бути слово

22 / 33

22.

Помилку в звертанні допущено в рядку

23 / 33

23.

 Після речення

Нічне небо всіяне зорями…

треба поставити тире, якщо серед варіантів його
продовження вибрати

24 / 33

24.

Доберіть українські відповідники до іншомовних слів.

Іншомовне слово

1. креативний  2. імпульсивний  3. субтильний  4. фіктивний

Питоме українське слово

А.  поривчастий  Б. несправжній  В. вихований  Г.  тендітний  Д.  творчий

25 / 33

25.

З’ясуйте вид односкладних речень.

Вид односкладного речення

1. означено-особове   2. неозначено-особове   3. узагальнено-особове   4. безособове

Приклад

А. В любові закладено зерно нашого духовного зростання.

 Б. Лінивий два рази робить, а скупий два рази платить.

В. Не родись багатий та вродливий, а родись при долі і щасливий.

Г. Для свого милого та для зрадливого попрошу в осені туману сивого.

Д. В усіх безоднях на краю мені завжди пропонували життя щасливе лиш в раю.

26 / 33

26.

 Доберіть приклад до кожного випадку вживання розділових знаків.

Розділовий знак

1. кома.  2.  тире.  3. двокрапка.  4. кома і тире.

Приклад (розділовий знак на місці пропуску)

А. Усе було… і сум, і самота, і горе втрат, і дружба нефальшива.

 Б. Над нами падало листя … золоті сльози осіннього лісу.

В. Над берегом послався луг… густо зацвічений білою ромашкою.

Г. Дощик нитками плететься, в’ється, сиплеться … і ллється по ріллі.

Д. – Не лайся, бо я тобі у вічі плюну… говорила баба Кайдашиха.

27 / 33

27.

Установіть відповідність між видом речення та прикладом.

Вид речення

1. складносурядне  2. складнопідрядне

3. безсполучникове  4. складне з різними видами зв’язку

Приклад

А. Якщо змерзне моя душа від блакиті твоїх очей, не писатиму я вірша, не шукатиму у мріях  утіх.

 Б. Ось наші ночі серпень вижне, прокотить вересень громи, і вродить небо дивовижне скляними зорями зими!

В. Шумливий базар, місце спродажу рибалками здобичі моря й овочівниками плодів землі, клав на обличчя міста барви теплі, м’які, але яскраві.

Г. Пройшовши по небу, тиха червнева ніч стала оволодівати і землею; безмежний степ вщухав, корився, ніжнішав і м’якшав від її пестощів; птахи затихали…

Д. Раннього весняного ранку кішку було посаджено в сумку, і через мить на подвір’ї залишилася лише синя хмаринка від двигуна мотоцикла.

28 / 33

28.

З’ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Ви були (1)коли-небудь на річці, на Осколі, (2)що тече Харківщиною нашою (3)аж (4)у річку
Північний Донець?

А. прийменник   Б. прислівник  В. займенник  Г. сполучник  Д. частка

29 / 33

29.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-5) Життя Насті Лісовської – Роксолани – схоже на неймовірну, фантастичну казку: 15-річну (або навіть 13-річну) дівчинку, родом із Рогатина на Галичині, дочку зовсім небагатого місцевого священика Гаврила Лісовського, викрали десь 1518 року османсько-яничарські «людолови», а можливо, і вояки кримського хана – точних обставин цієї трагедії в нас немає, документи мовчать. І судилося їй бути рабинею…

(6-11) І ось ця дівчина, яка, відчуваючи, що на неї чекає (доля рабині, «красуні для всіх»), цілком можливо, хотіла багато разів утопитися у хвилях нещадного Чорного моря, поки турецька квадрига з невільниками прямувала до Стамбула (усе це блискуче відтворено в знаменитому романі Павла Загребельного). Так ось ця дівчина потрапляє за якихось декілька місяців до гарему молодого султана Сулеймана І Пишного й згодом стає фактично імператрицею величезної Османської імперії.

(12-21) Зауважимо, читачу, що Роксоланою цю унікальну нашу співвітчизницю нарекли не мусульманські джерела й не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її – роксоланами). Тут доречним було б згадати цих західноєвропейських і польських дописувачів, завдяки яким ми маємо бодай трохи відомостей про знамениту українку. Отже, про Роксолану ми дізнаємося: 1) з дипломатичних донесень посла Венеції в Стамбулі Бернардо Навагеро (30-і роки XVI століття); 2) з оповідей Михалона Литвина – посла Великого князівства Литовського до кримського хана; 3) від мандрівника та письменника Ог’єра Гізеліна дю Бусбека; 4) від польського поета Самуїла Твардовського, який перебував у Стамбулі дещо пізніше, y першій чверті XVII століття.

(22-25) Від усіх цих та інших поважних авторів ми дізнаємося про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою, була, цілком імовірно, рудоволосою та невеличкою на зріст, проте підкорила великого володаря веселим, добрим характером, розумом, мудрістю, відданістю, душевним спокоєм і силою волі.

(26-33) Через що ж довелося пройти Насті-Роксолані, щоб домогтися влади, слави, не просто любові, а й беззастережної довіри Сулеймана, людини, як і всі османські монархи, жорстокої та підозрілої? Сулейман був доволі освіченою людиною, нерідко виступав у ролі культурного мецената, але це не змінювало суті справи. Загребельний у своєму романі описує колоритний епізод, коли невиліковно хворий султан Селім, Сулейманів батько, надіслав у подарунок єдиному своєму синові красиву, барвисту сорочку, і сорочка ця ховала в собі смертельну небезпеку – вона була отруєною. А довелося Роксолані пройти через такі перешкоди й випробування, які нам зараз навіть важко собі уявити…

(34-40) Вивчити Вона мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (її сучасники свідчать, що вона блискуче знала також і європейські). Вона мала – якщо хотіла жити! – знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто в перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана й робила все, щоб знищити своїх «подруг»). Хуррем вистояла. Завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

(41-44) У Стамбулі було збудовано – за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, – прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тиціан (За І. Сюндюковим).

НЕ є документальним свідченням деяких фактів із життя Роксолани

30 / 33

30.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-5) Життя Насті Лісовської – Роксолани – схоже на неймовірну, фантастичну казку: 15-річну (або навіть 13-річну) дівчинку, родом із Рогатина на Галичині, дочку зовсім небагатого місцевого священика Гаврила Лісовського, викрали десь 1518 року османсько-яничарські «людолови», а можливо, і вояки кримського хана – точних обставин цієї трагедії в нас немає, документи мовчать. І судилося їй бути рабинею…

(6-11) І ось ця дівчина, яка, відчуваючи, що на неї чекає (доля рабині, «красуні для всіх»), цілком можливо, хотіла багато разів утопитися у хвилях нещадного Чорного моря, поки турецька квадрига з невільниками прямувала до Стамбула (усе це блискуче відтворено в знаменитому романі Павла Загребельного). Так ось ця дівчина потрапляє за якихось декілька місяців до гарему молодого султана Сулеймана І Пишного й згодом стає фактично імператрицею величезної Османської імперії.

(12-21) Зауважимо, читачу, що Роксоланою цю унікальну нашу співвітчизницю нарекли не мусульманські джерела й не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її – роксоланами). Тут доречним було б згадати цих західноєвропейських і польських дописувачів, завдяки яким ми маємо бодай трохи відомостей про знамениту українку. Отже, про Роксолану ми дізнаємося: 1) з дипломатичних донесень посла Венеції в Стамбулі Бернардо Навагеро (30-і роки XVI століття); 2) з оповідей Михалона Литвина – посла Великого князівства Литовського до кримського хана; 3) від мандрівника та письменника Ог’єра Гізеліна дю Бусбека; 4) від польського поета Самуїла Твардовського, який перебував у Стамбулі дещо пізніше, y першій чверті XVII століття.

(22-25) Від усіх цих та інших поважних авторів ми дізнаємося про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою, була, цілком імовірно, рудоволосою та невеличкою на зріст, проте підкорила великого володаря веселим, добрим характером, розумом, мудрістю, відданістю, душевним спокоєм і силою волі.

(26-33) Через що ж довелося пройти Насті-Роксолані, щоб домогтися влади, слави, не просто любові, а й беззастережної довіри Сулеймана, людини, як і всі османські монархи, жорстокої та підозрілої? Сулейман був доволі освіченою людиною, нерідко виступав у ролі культурного мецената, але це не змінювало суті справи. Загребельний у своєму романі описує колоритний епізод, коли невиліковно хворий султан Селім, Сулейманів батько, надіслав у подарунок єдиному своєму синові красиву, барвисту сорочку, і сорочка ця ховала в собі смертельну небезпеку – вона була отруєною. А довелося Роксолані пройти через такі перешкоди й випробування, які нам зараз навіть важко собі уявити…

(34-40) Вивчити Вона мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (її сучасники свідчать, що вона блискуче знала також і європейські). Вона мала – якщо хотіла жити! – знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто в перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана й робила все, щоб знищити своїх «подруг»). Хуррем вистояла. Завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

(41-44) У Стамбулі було збудовано – за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, – прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тиціан (За І. Сюндюковим).

Засобом міжфразового зв’язку останніх двох речень тексту є

31 / 33

31.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-5) Життя Насті Лісовської – Роксолани – схоже на неймовірну, фантастичну казку: 15-річну (або навіть 13-річну) дівчинку, родом із Рогатина на Галичині, дочку зовсім небагатого місцевого священика Гаврила Лісовського, викрали десь 1518 року османсько-яничарські «людолови», а можливо, і вояки кримського хана – точних обставин цієї трагедії в нас немає, документи мовчать. І судилося їй бути рабинею…

(6-11) І ось ця дівчина, яка, відчуваючи, що на неї чекає (доля рабині, «красуні для всіх»), цілком можливо, хотіла багато разів утопитися у хвилях нещадного Чорного моря, поки турецька квадрига з невільниками прямувала до Стамбула (усе це блискуче відтворено в знаменитому романі Павла Загребельного). Так ось ця дівчина потрапляє за якихось декілька місяців до гарему молодого султана Сулеймана І Пишного й згодом стає фактично імператрицею величезної Османської імперії.

(12-21) Зауважимо, читачу, що Роксоланою цю унікальну нашу співвітчизницю нарекли не мусульманські джерела й не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її – роксоланами). Тут доречним було б згадати цих західноєвропейських і польських дописувачів, завдяки яким ми маємо бодай трохи відомостей про знамениту українку. Отже, про Роксолану ми дізнаємося: 1) з дипломатичних донесень посла Венеції в Стамбулі Бернардо Навагеро (30-і роки XVI століття); 2) з оповідей Михалона Литвина – посла Великого князівства Литовського до кримського хана; 3) від мандрівника та письменника Ог’єра Гізеліна дю Бусбека; 4) від польського поета Самуїла Твардовського, який перебував у Стамбулі дещо пізніше, y першій чверті XVII століття.

(22-25) Від усіх цих та інших поважних авторів ми дізнаємося про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою, була, цілком імовірно, рудоволосою та невеличкою на зріст, проте підкорила великого володаря веселим, добрим характером, розумом, мудрістю, відданістю, душевним спокоєм і силою волі.

(26-33) Через що ж довелося пройти Насті-Роксолані, щоб домогтися влади, слави, не просто любові, а й беззастережної довіри Сулеймана, людини, як і всі османські монархи, жорстокої та підозрілої? Сулейман був доволі освіченою людиною, нерідко виступав у ролі культурного мецената, але це не змінювало суті справи. Загребельний у своєму романі описує колоритний епізод, коли невиліковно хворий султан Селім, Сулейманів батько, надіслав у подарунок єдиному своєму синові красиву, барвисту сорочку, і сорочка ця ховала в собі смертельну небезпеку – вона була отруєною. А довелося Роксолані пройти через такі перешкоди й випробування, які нам зараз навіть важко собі уявити…

(34-40) Вивчити Вона мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (її сучасники свідчать, що вона блискуче знала також і європейські). Вона мала – якщо хотіла жити! – знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто в перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана й робила все, щоб знищити своїх «подруг»). Хуррем вистояла. Завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

(41-44) У Стамбулі було збудовано – за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, – прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тиціан (За І. Сюндюковим).

 Інформацією про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою (рядки 22-23), автор хотів передусім

32 / 33

32.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-5) Життя Насті Лісовської – Роксолани – схоже на неймовірну, фантастичну казку: 15-річну (або навіть 13-річну) дівчинку, родом із Рогатина на Галичині, дочку зовсім небагатого місцевого священика Гаврила Лісовського, викрали десь 1518 року османсько-яничарські «людолови», а можливо, і вояки кримського хана – точних обставин цієї трагедії в нас немає, документи мовчать. І судилося їй бути рабинею…

(6-11) І ось ця дівчина, яка, відчуваючи, що на неї чекає (доля рабині, «красуні для всіх»), цілком можливо, хотіла багато разів утопитися у хвилях нещадного Чорного моря, поки турецька квадрига з невільниками прямувала до Стамбула (усе це блискуче відтворено в знаменитому романі Павла Загребельного). Так ось ця дівчина потрапляє за якихось декілька місяців до гарему молодого султана Сулеймана І Пишного й згодом стає фактично імператрицею величезної Османської імперії.

(12-21) Зауважимо, читачу, що Роксоланою цю унікальну нашу співвітчизницю нарекли не мусульманські джерела й не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її – роксоланами). Тут доречним було б згадати цих західноєвропейських і польських дописувачів, завдяки яким ми маємо бодай трохи відомостей про знамениту українку. Отже, про Роксолану ми дізнаємося: 1) з дипломатичних донесень посла Венеції в Стамбулі Бернардо Навагеро (30-і роки XVI століття); 2) з оповідей Михалона Литвина – посла Великого князівства Литовського до кримського хана; 3) від мандрівника та письменника Ог’єра Гізеліна дю Бусбека; 4) від польського поета Самуїла Твардовського, який перебував у Стамбулі дещо пізніше, y першій чверті XVII століття.

(22-25) Від усіх цих та інших поважних авторів ми дізнаємося про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою, була, цілком імовірно, рудоволосою та невеличкою на зріст, проте підкорила великого володаря веселим, добрим характером, розумом, мудрістю, відданістю, душевним спокоєм і силою волі.

(26-33) Через що ж довелося пройти Насті-Роксолані, щоб домогтися влади, слави, не просто любові, а й беззастережної довіри Сулеймана, людини, як і всі османські монархи, жорстокої та підозрілої? Сулейман був доволі освіченою людиною, нерідко виступав у ролі культурного мецената, але це не змінювало суті справи. Загребельний у своєму романі описує колоритний епізод, коли невиліковно хворий султан Селім, Сулейманів батько, надіслав у подарунок єдиному своєму синові красиву, барвисту сорочку, і сорочка ця ховала в собі смертельну небезпеку – вона була отруєною. А довелося Роксолані пройти через такі перешкоди й випробування, які нам зараз навіть важко собі уявити…

(34-40) Вивчити Вона мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (її сучасники свідчать, що вона блискуче знала також і європейські). Вона мала – якщо хотіла жити! – знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто в перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана й робила все, щоб знищити своїх «подруг»). Хуррем вистояла. Завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

(41-44) У Стамбулі було збудовано – за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, – прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тиціан (За І. Сюндюковим).

 Розповідь про сорочку з отрутою (рядки 29-32) автор статті увів передусім для того, щоб

33 / 33

33.

Прочитайте текст і виконайте завдання

(1-5) Життя Насті Лісовської – Роксолани – схоже на неймовірну, фантастичну казку: 15-річну (або навіть 13-річну) дівчинку, родом із Рогатина на Галичині, дочку зовсім небагатого місцевого священика Гаврила Лісовського, викрали десь 1518 року османсько-яничарські «людолови», а можливо, і вояки кримського хана – точних обставин цієї трагедії в нас немає, документи мовчать. І судилося їй бути рабинею…

(6-11) І ось ця дівчина, яка, відчуваючи, що на неї чекає (доля рабині, «красуні для всіх»), цілком можливо, хотіла багато разів утопитися у хвилях нещадного Чорного моря, поки турецька квадрига з невільниками прямувала до Стамбула (усе це блискуче відтворено в знаменитому романі Павла Загребельного). Так ось ця дівчина потрапляє за якихось декілька місяців до гарему молодого султана Сулеймана І Пишного й згодом стає фактично імператрицею величезної Османської імперії.

(12-21) Зауважимо, читачу, що Роксоланою цю унікальну нашу співвітчизницю нарекли не мусульманські джерела й не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її – роксоланами). Тут доречним було б згадати цих західноєвропейських і польських дописувачів, завдяки яким ми маємо бодай трохи відомостей про знамениту українку. Отже, про Роксолану ми дізнаємося: 1) з дипломатичних донесень посла Венеції в Стамбулі Бернардо Навагеро (30-і роки XVI століття); 2) з оповідей Михалона Литвина – посла Великого князівства Литовського до кримського хана; 3) від мандрівника та письменника Ог’єра Гізеліна дю Бусбека; 4) від польського поета Самуїла Твардовського, який перебував у Стамбулі дещо пізніше, y першій чверті XVII століття.

(22-25) Від усіх цих та інших поважних авторів ми дізнаємося про те, що Роксолана не засліплювала султана неймовірною жіночою красою, була, цілком імовірно, рудоволосою та невеличкою на зріст, проте підкорила великого володаря веселим, добрим характером, розумом, мудрістю, відданістю, душевним спокоєм і силою волі.

(26-33) Через що ж довелося пройти Насті-Роксолані, щоб домогтися влади, слави, не просто любові, а й беззастережної довіри Сулеймана, людини, як і всі османські монархи, жорстокої та підозрілої? Сулейман був доволі освіченою людиною, нерідко виступав у ролі культурного мецената, але це не змінювало суті справи. Загребельний у своєму романі описує колоритний епізод, коли невиліковно хворий султан Селім, Сулейманів батько, надіслав у подарунок єдиному своєму синові красиву, барвисту сорочку, і сорочка ця ховала в собі смертельну небезпеку – вона була отруєною. А довелося Роксолані пройти через такі перешкоди й випробування, які нам зараз навіть важко собі уявити…

(34-40) Вивчити Вона мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (її сучасники свідчать, що вона блискуче знала також і європейські). Вона мала – якщо хотіла жити! – знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто в перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана й робила все, щоб знищити своїх «подруг»). Хуррем вистояла. Завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

(41-44) У Стамбулі було збудовано – за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, – прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тиціан (За І. Сюндюковим).

Стиль тексту

0%

Вихід